Юлія Хорольська: «Дарую посмішку і ворогу, і другу, прощаю винного, держать не вмію зла…»

Гадаю, що всім буде цікаво дізнатися, коли, як і де ти написала свій перший вірш?

Перший вірш народився, коли я була у 5-му класі. На олімпіаді з української мови та літератури необхідно було, як зараз пам’ятаю, написати поетичні рядки використовуючи такі слова: «роса – коса», «сонце – віконце», «стелиться – метелиця», «встаю – іду».

Чи бувають часи, коли не пишеться?

Буває, коли сумно або тривожно, емоції є, а викласти їх не виходить. Хоча варто зазначити, що після таких пауз народжуються рядки змістовніші, сильніші, емоційніші.

Хто для тебе є взірцем? Хто відіграв домінантну роль у твоєму становленні, як поетеси?

Домінантну роль відіграла мама, хоча вона – фізик-математик, викладає в сільській школі окрім цих предметів ще й інформатику та астрономію, але душа у неї поетична. Саме мама привила любов до поезії.

Також варто відмітити, що взірцем і наставником із 2009 року для мене є професор кафедри українознавства та іноземних мов нашого університету Анатолій Михайлович Поповський, який допоміг мені у всіх моїх поетичних починаннях.

Чи маєш захоплення окрім літератури?

Моє захоплення – це моя робота. Я з гордістю можу заявити, що я люблю ДДУВС, університет – моє життя!

Не від одного поета чула, що головне для творчості – мати свою музу. Без неї, мовляв, неможливо римувати, створювати нове, оригінальне, високе. Який твій погляд?

Не знаю, не готова стати в один ряд із тими хто стверджує, що повинна бути своя муза… У мене є свої емоції, своє життя, і саме тому є своя поезія. Я отримую заряд саме від миттєвості, і це не обов’язково позитивні моменти, мене надихає саме зміна емоційного стану, можливо, це і є те, що називають музою.

Ваші творчі плани на майбутнє.

Пропоную поговорити ще на філософську тему: що для тебе щастя?

Коли думаю про щастя, приходять на думку рядки з пісні Олега Вінника «Щастя буває різним». Так от я можу сказати точно, я – щаслива людина, бо йду з поезією в серці по життю!