Олексій Білаш – здобувач 3-го курсу факультету кримінальної поліції ДДУВС. Від початку повномасштабного вторгення хлопець став активним учасником волонтерського руху: спочатку організував друзів у рідному Першотравенську, згодом приєднався до штабу у Дніпрі. Що мотивує майбутнього правоохоронця та чому вирішив допомагати армії? Про це та більше – у нашому матеріалі.
Волонтерство для Олексія ніколи не було питанням вибору. Ще з перших днів війни узявся за плетіння сіток, завантажував машини гуманітарним грузом, що прямували просто на передову. У рідному місті створив щось на кшталт зв’язкового пункту: разом зі шкільними товаришами приймав посилки від львівських штабів, які потім перенаправляв у зону бойових дій. Транспортували все – від їжі та одежі до елементів тактичного спорядження. Працювали злагоджено та оперативно: нікому з хлопців не бракувало мотивації.
«Найголовніше, звісно, ініціатива, – наголошує Олексій. – Коли знаходиш людей зі схожими цінностями, їх навіть не потрібно переконувати. Особисто я вирішив допомогати, оскільки вважаю це життєво необхідним у такий час. Недарма кажуть – хто, як не ми?».
Згодом хлопець повернувся до Дніпра, до очної форми навчання. Але волонтерство не полишив: від одного зі знайомих дізнався про місцевий штаб допомоги «КУСТ». Одразу ж вирішив приєднатися, тим паче, що базувався заклад неподалік від університету. Окрім вже звичної опіки над посилками, Олексій почав координувати актуальні збори, шукати необхідні речі для різних напрямків.
«Перші півроку війни ми спеціалізувалися переважно на аптечках. Закупляли якісні турнікети з Канади, приймали з інших волонтерських штабів України. Наступні кілька місяців сфокусувалися на одежі, втім, сьогодні знову постає гостра необхідність у засобах домедичної допомоги. Тож із найближчого – плануємо придбати кровоспинні джути-турнікети «Січ»», – ділиться курсант.
Пригадав хлопець і наймасштабнішу відправку, над якою доводилося працювати. Це було напередодні зими: тоді споряджали бійцям теплі речі, пледи, матраци та покривала – загалом відправили декілька вантажівок-п’ятитонників.
Олексій розповідає: у своїй діяльності завжди орієнтується на запити військових. Сьогодні курсант співпрацює із батальйоном спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. А у планах – лише посилення волонтерської допомоги: вона, як сподівається хлопець, зможе скоріше наблизити таку омріяну Перемогу.
— 216