Тренінги з надання домедичної допомоги, евакуація постраждалих, виживання під час війни – наразі це основний вид діяльності доцентки кафедри криміналістики та домедичної підготовки Навчально-наукового інституту права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Олени Никифорової. У нашому прифронтовому інтерв’ю – подробиці службових буднів сертифікованої інструкторки з тактичної медицини.
Вступ до лав ЗСУ: в який момент виникло таке рішення?
У перший день війни я вже проводила тренінги для військових в рамках благодійних програм Червоного хреста. На волонтерських засадах, з повною самовіддачею та усвідомленням важливості того, що я роблю.
Що найважче у вашій роботі?
Ця професія потребує психологічної витримки. Ти бачиш поранених, бачиш, як вони страждають. Тому, не шкодуючи сил та часу, намагаюся навчити якомога більше військових рятувати життя побратимам у критичних ситуаціях. Іноді стикаєшся з тим, що не всі на етапі підготовки розуміють важливість цих знань, що від об’єму їх засвоєння залежить не лише твоє життя, а й життя тих, хто поряд. А ось коли тренінги проводимо з особовим складом, який вже брав участь у бойових діях, – зовсім інше ставлення.
Де зараз Ваша родина? Коли востаннє бачились?
Молодший син зараз у Німеччині разом із моїми сестрою та бабусею, всі інші – в ЗСУ. Зі старшим сином востаннє бачились півроку тому, він зараз на передовій, в найгарячішому місці бойових дій, на межі Харківської та Луганської областей. З чоловіком періодично бачимося, коли він не у службовому відрядженні.
Ви отримали травму: чи все вже позаду, як зараз почуваєтесь?
Повернулася до лав ЗСУ, реабілітацію проходжу паралельно зі службою. У нас в Україні не вистачає інструкторів, мої знання та навички вкрай необхідні українським воїнам. Після війни долікуємось, відпочинемо, виспимося. А зараз треба працювати. Хочу бути впевненою в навичках моїх комбатантів!
За яких обставин травмувалися?
Травма моя – наслідок носіння впродовж тривалого часу бронежилету, медичного приладдя та евакуації постраждалих. Хочу нагадати нашим дівчатам, особливо військовим, парамедикам, – бережіть спину, красуні, вона Вам ще знадобиться.
Ваші плани, мрії, побажання.
Нехай це буде три в одному – щоби всі були живі та здорові, щоби кожен якнайшвидше відчув радість зустрічі з сім’єю.
— 416