Євгеній Шульженко (позивний «Купол»)
Дата загибелі/смерті: 22.08.2024
Навчання в ДДУВС: 2015–2019 рр.
Народився 29 квітня 1998 року у Кривому Розі. У 2015–2019 роках навчався у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, після чого розпочав службу у лавах Національної поліції України.
Наприкінці 2021 року був направлений до району проведення операції Об’єднаних сил. Позивний «Купол» отримав завдяки захопленню парашутним спортом у юності.
З початком повномасштабного вторгнення рф зустрів війну в Авдіївці. Після проходження навчання та перепідготовки повернувся на Донецький напрямок, де продовжив службу у 422-му окремому батальйоні безпілотних систем «Luftwaffe».
За свідченнями побратимів, відзначався високою професійністю, рішучістю та людяністю.
За мужність і відданість службі нагороджений низкою відзнак, серед яких:
• медаль «Незламним героям російсько-української війни»;
• орден «Хрест свободи»;
• нагрудний знак «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).
Похований на центральному кладовищі Кривого Рогу у секторі почесних поховань.
У Євгенія Шульженка залишилися батьки, дружина, сестра та двоє братів.
Ростислав Компанієць
Дата загибелі: 14 вересня 2022 року
Навчання в ДДУВС: 2011-2014 рр.
Народився 28 жовтня 1996 року в селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Вищу освіту здобув у Дніпропетровському університеті внутрішніх справ, де у 2014 році отримав диплом бакалавра, а у 2020 — диплом магістра за напрямком «Правоохоронна діяльність». Володів японською мовою і мріяв побачити Країну сонця, що сходить.
Ростислав працював у Магдалинівському відділі поліції інспектором ювенальної превенції у званні старшого лейтенанта. Колеги пам’ятають його як справедливого, чесного та надійного працівника.
Ростислав добровільно став до лав Збройних Сил. З 11 липня 2022 року проходив службу у військовій частині А1302 на посаді гранатометника.
Загинув 14 вересня 2022 року на Соледарському напрямку, вірний присязі й Україні. Похований з військовими почестями на центральному кладовищі села Оленівка.
Ростислав не мав власної сім’ї, але його серце було великим — у ньому завжди було місце для рідних, друзів і тих, хто потребував допомоги. Пам’ять про нього зберігають мати — Тонян Ольга Вікторівна, вітчим — Тонян Сергій Юрійович, брат Владислав, сестра Елеонора та вдячна громада. Ростислав завжди поважав старших, допомагав їм, дбав про рідних. І після його героїчної загибелі біль втрати не витримало серце бабусі — вона невдовзі пішла з життя.
Указом Президента України від 16 березня 2023 року № 154 Компанієць Ростислав Валерійович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня — за незламну відвагу, гідність і відданість українській землі.
Шарудило Артур Олександрович
20.06.1996-05.10.2022
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Командир гранатометного відділення, молодший сержант 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, В/Ч А0501
Народився у м. Мирноград. Після закінчення навчання працював в оперативному підрозділі у Лимані. У 2019 році підписав контракт із ЗСУ. Проходив службу у 92-й окремій механізованій бригаді імені Івана Сірка, де був призначений командиром гранатометного відділення. Для підвищення фахової майстерності був направлений до Львівської академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де навчався протягом року. Хлопець був різнобічно розвинутий – багато читав, займався спортом. Під час повномасштабної війни підрозділ Артура потрапив до складу роти, яка стримувала наступ росіян на кордоні з Харківщиною. Згодом, під час контрнаступу, його відділення двічі штурмувало Гракове, звільняло Ртищівку, Гнилицю, Коробочкине та інші села Харківської області. У Граковому Артур отримав контузію. Незабаром після відновлення повернувся у стрій.
Позивний «АРЧІ».
Свій останній бій прийняв 5 жовтня 2022 року біля села Степова Новоселівка на Харківщині, під час якого отримав не сумісну з життям вибухову травму. Похований у с. Полтавка Донецької області.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.
Хоменков Ілля Сергійович
07.06.1995-06.09.2022
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Стрілець-корегувальник 108-ї окремої бригади територіальної оборони
Народився у місті Дніпро. З дитинства захоплювався спортом, займався плаванням, змішаними єдиноборствами, греплінгом. Після закінчення навчання працював у Самарському РВ Дніпропетровського МУ ГУНП в Дніпропетровській області.
Після звільнення у 2020 році здійснив мрію та вступив на контрактну службу до французького легіону (Франція), після початку повномасштабного вторгнення, щоб не чекати закінчення контракту, дезертирував з легіону (загрожувало 5 років ув’язнення). В кінці лютого 2022 року опинившись в Україні, відразу добровільно поповнив лави ЗСУ. З того періоду перебував на Донецькому напрямку, де розгортались ключові бої.
Позивний «ФРАНЦУЗ».
Загинув 6 вересня 2022 року в бою з окупантами між селами Времівка та Нескучне Донецької області. До лютого 2024-го вважався зниклим безвісти. Похований у м. Дніпро на Краснопільському кладовищі.
Сесь Сергій Олександрович
31.08.1997-13.09.2024
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Солдат 54-ї окремої механізованої бригади, батальйону К2, В/Ч А0693
Народився в м. Дніпро. Після закінчення навчання працював у Новокодацькому ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
19.12.2019 пішов захищати нашу державу, підписавши контракт в ЗСУ.
Війну зустрів на Донбасі у населеному пункті Мар’їнка разом зі своїм батальйоном К2, 54 ОМБр, згодом бригаду перевели до населеного пункту Сіверськ. Був у найгарячіших точках Донецької області (Марʼїнка, Авдіївка, Костянтинівка, Верхньокамʼянське, Сіверськ, Федорівка, Соледар та інші). Займав посади навідника, гранатометника та піхотинець-штурмовик.
Позивний «ТИХИЙ», був гарним другом, відважним та сміливим, чуйною та доброю людиною, відповідальний, товариський, завжди перший приходив на допомогу.
Загинув 13.09.2024, пішовши на бойове завдання поблизу с. Верхньокамʼянське, Бахмутського району Донецької області, потрапив під ворожий обстріл, отримав осколкове поранення не сумісне з життям. Похований у м. Дніпро на Краснопільському кладовищі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.
Салтан Вадим Олександрович
13.08.1992 – 10.03.2025
Навчання у ДДУВС: 2009-2013
Інспектор 1-ї роти Полку Поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії»
Народився у селі Новоолександрівка 13 серпня 1992 року. Свою шкільну дорогу Вадим розпочав у Новоолександрівській середній школі. Після закінчення школи, вступив до лав Національної поліції, звідки у червні 2024 року старший лейтенант Вадим Олександрович був призваний Інспектором 1-ї роти Полку Поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії».
Після підготовки деякий час перебував на Сумщині, але згодом підрозділ перекинули у Донецьку область, де 10 березня у місті Торецьк обірвалося життя нашого захисника.
В жовтні 2025 року Салтан Вадим Олександрович посмертно нагороджений:
– Відзнакою Президента України «За оборону України»
– Медаллю Президента України «Захиснику Вітчизни»
-«Комбатантським Хрестом Головнокомандуючого Збройних Сил України, ПОСМЕРТНО.
Наказом Національної Поліції України від 11.07.2025 присвоєно спеціальне звання капітан поліції, посмертно.
Був відкритою, чуйною, життєрадісною і світлою людиною. Коли почалася російська агресія у 2014 році на сході України – Петро Андрійченко добровольцем вирушив захищати Україну від російських загарбників. З початком повномасштабного вторгнення росії поліцейський знову одним з перших став на захист країни. 42-річний поліцейський загинув 27 липня 2022 року на Донеччині.
Любила свою роботу і присвятила їй багато років життя. Була професійною і відповідальною, допомагала колегам.
Життя криворізької поліцейської Сніжани Павлюк забрав російський удар по управлінню поліції Оперуповноважена кримінальної поліції ГУНП у Дніпропетровській області загинула 27 вересня 2024 року. Їй виповнився 41 рік. За проявлену мужність під час служби поліцейську нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня посмертно. Її чоловіка поховали у грудні, за декілька місяців після смерті дружини. Його серце не витримало тяжкого горя, яке звалилося на родину. Без батьків залишилися двоє доньок віком 13 і 21 рік.
Роботу в поліції обрав за покликом душі. З 2013 по 2016 рік навчався у ДДУВС. йому подобалось допомагати людямМав гарне почуття гумору, був веселим і завжди гостро відчував несправедливість. Мав хист до ремонту техніки і міг самостійно полагодити комп’ютер чи мобільний телефон.
Із 2018 року чоловік працював слідчим, з 2021 року – дільничним офіцером поліції відділу превенції Криворізького райуправління поліції ГУНП у Дніпропетровській області.
29-річний старший лейтенант поліції загинув 27 лютого під час виконання службових обов’язків. Він проявив мужність та героїзм при захисті територіальної цілісності України. Указом Президента України від 28 лютого поліцейського офіцера Софіївської територіальної громади Валентина Звягінцева нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Свідомо обрав професію. Був справедливий, добрий, врівноважений, спокійний . Він завжди знаходив потрібні слова, міг дати слушну пораду, підтримати людину.
З 22 лютого 2021 року капітан поліції Сергій Демченко обіймав посаду начальника чергової частини відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції. Загинув 27 лютого 2022 року під час виконання службового обов’язку. Указом Президента України Володимира Зеленського від 28 лютого поліцейського офіцера Софіївської територіальної громади Сергія Демченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Був позитивною людиною, завжди посміхався, любив свою роботу. В будь-яку годину приїздив на допомогу. У вільний час полюбляв бути з друзями на природі. Навчався в ДДУВС. Два роки провів в зоні ООС.
Працював поліцейським з логістики, обліку та збереження речових доказів і озброєння логістики відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції. Загинув старший сержант поліції 27 липня 2022 року під час виконання службового обов’язку на Донеччині.
Був прямолінійною та щирою людиною. Завжди сміливо висловлював свої погляди, відверто говорив про все, що думає. На нього завжди можна було покластись в роботі. Багато часу приділяв службі, займався спортом, вів активне життя.
Добровольцем пішов боронити Україну від російської навали: поліцейський Олександр Коваленко загинув на Донеччині.