Євгеній Шульженко (позивний «Купол»)
Дата загибелі/смерті: 22.08.2024
Навчання в ДДУВС: 2015–2019 рр.
Народився 29 квітня 1998 року у Кривому Розі. У 2015–2019 роках навчався у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, після чого розпочав службу у лавах Національної поліції України.
Наприкінці 2021 року був направлений до району проведення операції Об’єднаних сил. Позивний «Купол» отримав завдяки захопленню парашутним спортом у юності.
З початком повномасштабного вторгнення рф зустрів війну в Авдіївці. Після проходження навчання та перепідготовки повернувся на Донецький напрямок, де продовжив службу у 422-му окремому батальйоні безпілотних систем «Luftwaffe».
За свідченнями побратимів, відзначався високою професійністю, рішучістю та людяністю.
За мужність і відданість службі нагороджений низкою відзнак, серед яких:
• медаль «Незламним героям російсько-української війни»;
• орден «Хрест свободи»;
• нагрудний знак «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).
Похований на центральному кладовищі Кривого Рогу у секторі почесних поховань.
У Євгенія Шульженка залишилися батьки, дружина, сестра та двоє братів.
Ростислав Компанієць
Дата загибелі: 14 вересня 2022 року
Народився 28 жовтня 1996 року в селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Вищу освіту здобув у Дніпропетровському університеті внутрішніх справ, де у 2017 році отримав диплом бакалавра, а у 2020 — диплом магістра за напрямком «Правоохоронна діяльність». Володів японською мовою і мріяв побачити Країну сонця, що сходить.
Ростислав працював у Магдалинівському відділі поліції інспектором ювенальної превенції у званні старшого лейтенанта. Колеги пам’ятають його як справедливого, чесного та надійного працівника.
Ростислав добровільно став до лав Збройних Сил. З 11 липня 2022 року проходив службу у військовій частині А1302 на посаді гранатометника.
Загинув 14 вересня 2022 року на Соледарському напрямку, вірний присязі й Україні. Похований з військовими почестями на центральному кладовищі села Оленівка.
Ростислав не мав власної сім’ї, але його серце було великим — у ньому завжди було місце для рідних, друзів і тих, хто потребував допомоги. Пам’ять про нього зберігають мати — Тонян Ольга Вікторівна, вітчим — Тонян Сергій Юрійович, брат Владислав, сестра Елеонора та вдячна громада. Ростислав завжди поважав старших, допомагав їм, дбав про рідних. І після його героїчної загибелі біль втрати не витримало серце бабусі — вона невдовзі пішла з життя.
Указом Президента України від 16 березня 2023 року № 154 Компанієць Ростислав Валерійович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня — за незламну відвагу, гідність і відданість українській землі.
Шарудило Артур Олександрович
20.06.1996-05.10.2022
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Командир гранатометного відділення, молодший сержант 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, В/Ч А0501
Народився у м. Мирноград. Після закінчення навчання працював в оперативному підрозділі у Лимані. У 2019 році підписав контракт із ЗСУ. Проходив службу у 92-й окремій механізованій бригаді імені Івана Сірка, де був призначений командиром гранатометного відділення. Для підвищення фахової майстерності був направлений до Львівської академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де навчався протягом року. Хлопець був різнобічно розвинутий – багато читав, займався спортом. Під час повномасштабної війни підрозділ Артура потрапив до складу роти, яка стримувала наступ росіян на кордоні з Харківщиною. Згодом, під час контрнаступу, його відділення двічі штурмувало Гракове, звільняло Ртищівку, Гнилицю, Коробочкине та інші села Харківської області. У Граковому Артур отримав контузію. Незабаром після відновлення повернувся у стрій.
Позивний «АРЧІ».
Свій останній бій прийняв 5 жовтня 2022 року біля села Степова Новоселівка на Харківщині, під час якого отримав не сумісну з життям вибухову травму. Похований у с. Полтавка Донецької області.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.
Хоменков Ілля Сергійович
07.06.1995-06.09.2022
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Стрілець-корегувальник 108-ї окремої бригади територіальної оборони
Народився у місті Дніпро. З дитинства захоплювався спортом, займався плаванням, змішаними єдиноборствами, греплінгом. Після закінчення навчання працював у Самарському РВ Дніпропетровського МУ ГУНП в Дніпропетровській області.
Після звільнення у 2020 році здійснив мрію та вступив на контрактну службу до французького легіону (Франція), після початку повномасштабного вторгнення, щоб не чекати закінчення контракту, дезертирував з легіону (загрожувало 5 років ув’язнення). В кінці лютого 2022 року опинившись в Україні, відразу добровільно поповнив лави ЗСУ. З того періоду перебував на Донецькому напрямку, де розгортались ключові бої.
Позивний «ФРАНЦУЗ».
Загинув 6 вересня 2022 року в бою з окупантами між селами Времівка та Нескучне Донецької області. До лютого 2024-го вважався зниклим безвісти. Похований у м. Дніпро на Краснопільському кладовищі.
Сесь Сергій Олександрович
31.08.1997-13.09.2024
Навчання у ДДУВС: 2014-2018
Солдат 54-ї окремої механізованої бригади, батальйону К2, В/Ч А0693
Народився в м. Дніпро. Після закінчення навчання працював у Новокодацькому ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
19.12.2019 пішов захищати нашу державу, підписавши контракт в ЗСУ.
Війну зустрів на Донбасі у населеному пункті Мар’їнка разом зі своїм батальйоном К2, 54 ОМБр, згодом бригаду перевели до населеного пункту Сіверськ. Був у найгарячіших точках Донецької області (Марʼїнка, Авдіївка, Костянтинівка, Верхньокамʼянське, Сіверськ, Федорівка, Соледар та інші). Займав посади навідника, гранатометника та піхотинець-штурмовик.
Позивний «ТИХИЙ», був гарним другом, відважним та сміливим, чуйною та доброю людиною, відповідальний, товариський, завжди перший приходив на допомогу.
Загинув 13.09.2024, пішовши на бойове завдання поблизу с. Верхньокамʼянське, Бахмутського району Донецької області, потрапив під ворожий обстріл, отримав осколкове поранення не сумісне з життям. Похований у м. Дніпро на Краснопільському кладовищі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.
Салтан Вадим Олександрович
13.08.1992 – 10.03.2025
Навчання у ДДУВС: 2009-2013
Інспектор 1-ї роти Полку Поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії»
Народився у селі Новоолександрівка 13 серпня 1992 року. Свою шкільну дорогу Вадим розпочав у Новоолександрівській середній школі. Після закінчення школи, вступив до лав Національної поліції, звідки у червні 2024 року старший лейтенант Вадим Олександрович був призваний Інспектором 1-ї роти Полку Поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії».
Після підготовки деякий час перебував на Сумщині, але згодом підрозділ перекинули у Донецьку область, де 10 березня у місті Торецьк обірвалося життя нашого захисника.
В жовтні 2025 року Салтан Вадим Олександрович посмертно нагороджений:
– Відзнакою Президента України «За оборону України»
– Медаллю Президента України «Захиснику Вітчизни»
-«Комбатантським Хрестом Головнокомандуючого Збройних Сил України, ПОСМЕРТНО.
Наказом Національної Поліції України від 11.07.2025 присвоєно спеціальне звання капітан поліції, посмертно.
Олександр Пантюхов
01.08.2002 – 01.08.2025
Інспектор батальйону поліції особливого призначення в Донецькій області.
Народився у місті Українськ, Донецької області.
За час навчання Олександр зарекомендував себе як наполегливий, відповідальний і вмотивований курсант. Вірив у місію служіння українському народові, демонстрував високий рівень моральної стійкості, патріотизму та відданості професії поліцейського.
Після навчання, в розпал бойових дій, приїхав служити на рідну Донеччину — працював дільничним офіцером в Покровському райуправлінні поліції.
Більше за все поліцейський прагнув вигнати ворога з української землі, тому вступив до стрілецького батальйону. Пліч-о-пліч з військовими нищив окупантів і стримував просування російської армії. Відважний, рішучий, справедливий, він любив життя і людей, завжди намагався захистити їх.
Під час виконання бойового завдання на позиціях зазнав смертельних поранень.
Сергій Василенко
15.08.1989 – 08.02.2026
Народився у селищі Просяна Покровського району Дніпропетровщини.
Після закінчення навчання працював спочатку дільничним інспектором, згодом оперуповноваженим кримінальної поліції.
У 2024 році вступив до бойового підрозділу – полку поліції особливого призначення «КОРД» (стрілецький). Це був усвідомлений крок людини, яка не шукала легких шляхів і до кінця залишалася вірною присязі та своєму обов’язку. В полку Сергій опанував та став справжнім асом в керуванні БпЛА.
Загинув 8 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Олександр Тимошенко
04.05.1999 – 02.09.2025
До оборони країни долучився у червні 2025 року. Захисник служив на посаді інспектора взводу 1 роти 2 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області. Він був сильним, надійним і справжнім, людиною, на яку завжди можна було покластися.
Під час виконання бойового завдання з забезпечення національної безпеки, відсічі та стримування збройної агресії рф на Торецькому напрямку Олександр зазнав поранень, несумісних із життям.
Валентин Журба
20.02.1995 – 25.12.2025.
Навчання у ДДУВС: 2013 – 2017
Народився в Полтаві.
Свою професійну діяльність він розпочав оперуповноваженим у підрозділах поліції Полтави, а згодом продовжив службу в Управлінні захисту економіки в Полтавській області. Пізніше Валентин Журба проходив службу в Одеській області. Там він працював у секторі реагування патрульної поліції, кримінальній поліції, а також в ізоляторі тимчасового тримання. Колеги характеризували його як стриманого, принципового та відповідального правоохоронця.
У червні 2024 року капітан поліції добровільно приєднався до штурмового полку «Цунамі» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Він ніс службу на найскладніших і найнебезпечніших напрямках фронту. Загинув поблизу Костянтинівки, внаслідок влучання ворожого БпЛА в бойову броньовану машину.
Рідні та друзі згадують Валентина як неймовірно світлу та надійну людину. Для близьких він назавжди залишиться життєрадісним і щирим чоловіком, який завжди був готовий прийти на допомогу, підставити плече та підтримати добрим словом. У загиблого захисника залишилася мама, для якої він був гордістю та опорою.
Геннадій Стовба
25.07.1993 – 03.03.2026
Народився у Березнегуватському районі Миколаєвської області.
Після отримання офіцерських погонів, ніс службу на посадах дільничного та оперуповноваженого у рідному Березнегуватському районі Миколаївщини.
Під час формування Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» Геннадій Стовба приєднався до штурмового полку «Цунамі».
Служив у підрозділі водієм. Мав позивний «Дизель». Завозив і вивозив особовий склад на позиції. Неодноразово по авто, яким керував Геннадій, влучали ворожі снаряди чи дрони, але йому завжди вдавалось зберегти особовий склад та вивезти уражену автівку до безпечної зони.
Побратими пам’ятатимуть Генадія, як відповідального воїна, доброго друга та прекрасну людину.
Помер Геннадій Стовба 3 березня 2026 року у м. Одеса.
Денис Половинка
21.08.2003 – 27.01.2026
Інспектор взводу № 1 (швидкого реагування) роти поліції особливого призначення ГУНП у Черкаській області, старший лейтенант поліції.
Розпочав службу оперуповноваженим Черкаського райуправління, проте швидко зрозумів: його покликання — бути спецпризначенцем. Він прийшов до підрозділу зі щирим бажанням служити та готовністю до будь-яких викликів. Денис встиг зробити лише перші кроки у професії, але завоював глибоку повагу досвідчених колег.
Колеги, однокурсники та близькі згадують його як висококваліфікованого правоохоронця, рішучого та зібраного в екстремальних ситуаціях, готового брати на себе відповідальність, як щирого, надійного товариша, для якого честь, справедливість і підтримка побратимів були не словами, а щоденною дією.
Євгенія Дудка
17.01.1991 – 07.03.2023
Пресофіцерка ДСНС у Дніпропетровській області Євгенія Дудка дістала поранення під час ракетного удару російської армії на один з інфраструктурних обʼєктів Дніпра 10 квітня 2022 року. Вона фотографувала рятувальників, які ліквідовували наслідки обстрілу. Коли вогонь вже майже приборкали у будівлю знов влучила ракета. Уламок залетів Євгенії під бронежилет та травмував живіт.
Наступний рік вона провела у лікарнях. Спочатку лікувалась у Дніпрі, згодом поїхала до Німеччини. Там перенесла десятки операцій. У лютому 2023 року вона повернулася в Україну, щоб продовжити лікування, проте 7.03.2023 року серце Євгенії не витримало.
Андрій Заєць
30.08.1981 – 03.02.2026
Олексій АРАТОВСЬКИЙ
21.07.2025 о 05:00 Олексій Аратовський в складі штурмової групи окремих поліцейських полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначненя “”Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України “”Лють””, під час виконання бойового (спеціального) завдання, проводив ударно-штурмові дії позицій противника в районі с. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Приблизно з 17:00 21.07.2025 ворог проводив щільний артилерійській обстріл по місцезнаходженню групи поліцейських, у зв’язку з чим поліцейські перемістились в найближе укриття (бліндаж).
У цей час ворог за допомогою безпілотного літального апарата здійснив скид невідомого вибухового пристрою, який влучив у середину бліндажа.
Внаслідок вибуху Олексій Аратовський отримав поранення, несумісні з життям.
Антон ВОЙЧИШИН
19.07.2023 о 05:30 окремі поліцейські полку управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк “”Цунамі””) (далі – УПОП № 2) Департаменту поліції особливого призначненя “”Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України “”Лють”” (далі – “”ОШБ “”Лють””) на БМП виїхали в напрямку с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області з метою виконання бойового (спеціального) завдання.
Неподалік від точки спішування поліцейських, ворог завдав прицільний артилерійський обстріл по БМП, в якому знаходилися поліцейські.
В результаті зазначеного обстрілу поліцейські отримали поранення різного ступеня тяжкості та поранення, несумісні з життям, зокрема – Антон Войчишин.
Олександр МАКЛАКОВ
22.07.2025, Маклаков О. І. в складі групи окремих поліцейських полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначненя “”Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України “”Лють”” під час виконання бойового (спеціального) завдання вирушив в напрямку с. Неліпівка Краматорського району Донецькох області з метою проведення ротації особового складу на вогневій позиції та евакуації загиблого поліцейського.
Того ж дня, під час переміщення між вогневими позиціями, група поліцейських вступила в стрілецький бій з ворогом, внаслідок якого Олександр Маклаков отримав поранення, несумісні з життям.
Був відкритою, чуйною, життєрадісною і світлою людиною. Коли почалася російська агресія у 2014 році на сході України – Петро Андрійченко добровольцем вирушив захищати Україну від російських загарбників. З початком повномасштабного вторгнення росії поліцейський знову одним з перших став на захист країни. 42-річний поліцейський загинув 27 липня 2022 року на Донеччині.
Любила свою роботу і присвятила їй багато років життя. Була професійною і відповідальною, допомагала колегам.
Життя криворізької поліцейської Сніжани Павлюк забрав російський удар по управлінню поліції Оперуповноважена кримінальної поліції ГУНП у Дніпропетровській області загинула 27 вересня 2024 року. Їй виповнився 41 рік. За проявлену мужність під час служби поліцейську нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня посмертно. Її чоловіка поховали у грудні, за декілька місяців після смерті дружини. Його серце не витримало тяжкого горя, яке звалилося на родину. Без батьків залишилися двоє доньок віком 13 і 21 рік.
Роботу в поліції обрав за покликом душі. З 2013 по 2016 рік навчався у ДДУВС. йому подобалось допомагати людямМав гарне почуття гумору, був веселим і завжди гостро відчував несправедливість. Мав хист до ремонту техніки і міг самостійно полагодити комп’ютер чи мобільний телефон.
Із 2018 року чоловік працював слідчим, з 2021 року – дільничним офіцером поліції відділу превенції Криворізького райуправління поліції ГУНП у Дніпропетровській області.
29-річний старший лейтенант поліції загинув 27 лютого під час виконання службових обов’язків. Він проявив мужність та героїзм при захисті територіальної цілісності України. Указом Президента України від 28 лютого поліцейського офіцера Софіївської територіальної громади Валентина Звягінцева нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Свідомо обрав професію. Був справедливий, добрий, врівноважений, спокійний . Він завжди знаходив потрібні слова, міг дати слушну пораду, підтримати людину.
З 22 лютого 2021 року капітан поліції Сергій Демченко обіймав посаду начальника чергової частини відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції. Загинув 27 лютого 2022 року під час виконання службового обов’язку. Указом Президента України Володимира Зеленського від 28 лютого поліцейського офіцера Софіївської територіальної громади Сергія Демченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Був позитивною людиною, завжди посміхався, любив свою роботу. В будь-яку годину приїздив на допомогу. У вільний час полюбляв бути з друзями на природі. Навчався в ДДУВС. Два роки провів в зоні ООС.
Працював поліцейським з логістики, обліку та збереження речових доказів і озброєння логістики відділення поліції № 10 Дніпровського районного управління поліції. Загинув старший сержант поліції 27 липня 2022 року під час виконання службового обов’язку на Донеччині.
Був прямолінійною та щирою людиною. Завжди сміливо висловлював свої погляди, відверто говорив про все, що думає. На нього завжди можна було покластись в роботі. Багато часу приділяв службі, займався спортом, вів активне життя.
Добровольцем пішов боронити Україну від російської навали: поліцейський Олександр Коваленко загинув на Донеччині.