Історія Богдана Демченка починається з фронту: участь у бойових діях на донецькому та херсонському напрямках, служба у складі 53-ї окремої механізованої бригади, поранення – усе це стає тим досвідом, який визначає подальший шлях. Проте після повернення цей шлях набуває чіткої структури, де кожен елемент має своє місце – служба, навчання, спорт і взаємодія з іншими ветеранами.
– Богдане, повернення до мирного життя завжди є непростим випробуванням. Як для Вас розпочався цей новий етап після служби?
– Для мене було важливо не просто повернутися до мирного життя, а знайти своє місце в ньому. Саме такою точкою опори став Дніпровський державний університет внутрішніх справ. Сьогодні я працюю помічником чергового чергової частини відділу організації служби. Це відповідальна робота, яка вимагає дисципліни, уважності та швидкого прийняття рішень. Одночасно навчаюся за спеціальністю «Право», адже хочу постійно розвиватися професійно. Таке поєднання роботи й навчання допомагає мені рухатися вперед і відчувати, що після війни життя триває.
– Яку роль сьогодні відіграє спорт у Вашому житті?
– Спорт став для мене значно більшим, ніж просто фізична активність. Це ефективний інструмент відновлення, який допомагає підтримувати фізичну форму, дисциплінує, додає впевненості та допомагає психологічно. Саме завдяки спорту я зміг поставити перед собою нові цілі та зрозумів, що навіть після поранення можна досягати високих результатів.
– Якими були Ваші перші кроки у ветеранському спорті та що вони для Вас означали?
– Одними з перших серйозних стартів стали всеукраїнські змагання «ТитаниUA». Там мені вдалося посісти друге місце у жимі сидячи та третє – у кантуванні колеса. Ці результати стали підтвердженням того, що наполеглива праця приносить результат, а також дали впевненість у власних силах і бажання розвиватися далі.
– Уже невдовзі Ви стали учасником всеукраїнських «Ігор ветеранів». Чим запам’яталися ці змагання?
– Це були надзвичайно важливі змагання, адже тут особливе значення має не лише особистий результат. Ми виступали командою ДДУВС, підтримували одне одного й відчували справжню єдність. Саме такі заходи допомагають ветеранам соціалізуватися, знайти нове коло спілкування та зрозуміти, що поруч є люди, які проходять схожий життєвий шлях.
– Ваш бойовий шлях був відзначений Відзнакою Президента України «За оборону України». Що для Вас означає ця державна нагорода?
– Це велика честь і водночас велика відповідальність. Насамперед це відзнака не лише моєї служби, а й усіх побратимів, із якими ми виконували бойові завдання. Такі нагороди нагадують, заради чого ми боролися, і мотивують бути корисними державі вже в мирному житті.
– Ви стали одним із перших учасників команди «Veterans’ Basket». Що дає Вам адаптивний баскетбол?
– Для мене це значно більше, ніж новий вид спорту. Адаптивний баскетбол навчає працювати в команді, довіряти партнерам, підтримувати одне одного. Тут кожен має свою роль, і саме це формує відчуття єдності. Ми не просто тренуємося – ми разом проходимо шлях відновлення, мотивуємо одне одного та доводимо, що після війни можна відкривати нові можливості.
– Ви також займаєтеся адаптивним дзюдо. Чим цей напрям особливий?
– Тренування з адаптивного дзюдо допомагають підтримувати фізичну форму, розвивати координацію та впевненість у власних силах. Особливо цінно, що ми займаємося разом із курсантами. Це не лише спортивний процес, а й можливість обмінюватися досвідом, спілкуватися та показувати молоді, що будь-які труднощі можна подолати.
– Окрім спорту, Ви представляєте ветеранські можливості ДДУВС на зустрічах із військовими. Чому ця робота є важливою для Вас?
– Я добре пам’ятаю власний шлях після повернення з фронту, тому розумію, наскільки важливо, щоб ветерани знали про можливості, які сьогодні існують. Під час зустрічей у реабілітаційних центрах ми розповідаємо про спорт, освіту, працевлаштування та інші проєкти університету. Якщо наш приклад допоможе хоча б одній людині зробити крок до нового життя – значить, ця робота має сенс.
– Одними з найпрестижніших стартів для ветеранів є змагання «Звитяга Нескорених». Якими вони стали для Вас?
– Це були дуже відповідальні змагання, де збираються сильні спортсмени з усієї України. Мені вдалося перемогти у вправі з жиму штанги та показати високі результати ще у кількох дисциплінах. Але найбільша цінність таких стартів полягає навіть не в нагородах, а в можливості зустріти ветеранів з різних регіонів, обмінятися досвідом й отримати мотивацію для подальшого розвитку.
– Якщо сьогодні озирнутися назад, що для Вас означає шлях, який Ви пройшли у ДДУВС?
– Це шлях змін і розвитку. Від повернення після поранення – до професійної діяльності, від перших тренувань – до всеукраїнських змагань, від особистого відновлення – до допомоги іншим ветеранам. ДДУВС дав мені можливість не зупинятися, а рухатися вперед, навчатися, працювати, займатися спортом і бути корисним людям. Саме тому сьогодні я впевнено можу сказати: війна змінила моє життя, але не забрала можливості будувати нове майбутнє.
— 5